«Воля і Задум Всевишнього: відмінність, прояв і розуміння»
Запитання:
«Чи допустимо розрізняти багатобожника, у якого серед безлічі божеств може бути визнаний і Всевишній, та ідолопоклонника, який замінює Всевишнього ідолом, і як ця відмінність пов’язана з розумінням Волі й Задуму Творця? Чи є Воля Всевишнього і Його Задум одним і тим самим, чи можуть вони різнитися, і як це можна побачити на прикладі багатостраждального Йова? Крім того, коли Єшуа у Брит Хадаша говорить про зруйнування Другого Храму, чи слід розуміти це як Волю чи як План (Задум) Всевишнього? І як узгодити все це із закликом у Римлянам 12:1–2 пізнавати «волю Божу, добру, приємну й досконалу»: чи можна вважати зло, яке переживає народ, злом лише для них, але здійсненням Божественного задуму для Всевишнього?»
Відповідь:
Різниця між багатобожником та ідолопоклонником справді існує, але вона радше теоретична, ніж практична. Багатобожник допускає існування безлічі сил чи «богів» і при цьому може визнавати Всевишнього як одну з вищих сил — але саме це і робить його світогляд несумісним з єврейським розумінням Єдності Творця. Навіть якщо серед багатьох «божеств» він відводить місце Всевишньому, це означає, що він не розуміє принципу абсолютної єдиності та винятковості Б-га, Який є не одним із багатьох, а Єдиним Джерелом усього, що не має рівних і співучасників.
Ідолопоклонник же ставить на місце Всевишнього щось створене — фізичний образ, силу природи, людину, духа чи ідею — і спрямовує до них те поклоніння, яке має належати лише Б-гові. Це крайніша форма відриву від справжньої Єдності: тут не просто визнаються інші сили, а прямо підміняється сама ідея Творця.
З погляду юдаїзму обидві форми є хибними і неприпустимими, просто ступінь і характер помилки різняться. Багатобожжя порушує розуміння абсолютної Єдності, а ідолопоклонство — саму суть зв’язку людини з Творцем, підміняючи його поклонінням творінню. Тому в єврейській традиції допускається відмінність між багатобожжям та ідолопоклонством як між двома типами світоглядних і духовних помилок, але існування обох розглядається як несумісне зі справжньою вірою в Єдиного Б-га.
Воля Всевишнього і Задум Творця — поняття близькі, але не тотожні. «Задум» зазвичай стосується первісного Б-жественного плану світобудови: того, навіщо створено світ, людину, свободу вибору, заповіді і саму можливість розкриття Б-га у світі. Це не змінюється і не може змінюватися, бо пов’язане із самою суттю Творця, з Його досконалим знанням і кінцевою метою творіння.
«Воля» — це те, як цей задум проявляється в конкретну мить, у конкретних вимогах до людини, у заповідях, у напрямку розвитку світу. Воля теж походить від Всевишнього і не може суперечити Його задуму, але вона проявляється динамічно: наприклад, через заповіді, пророчі вказівки, керування історією або через те, що події підштовхують людину до певної духовної роботи.
З погляду юдаїзму вони не можуть розходитися одне з одним, бо було б абсурдно казати, що у Творця є внутрішній конфлікт між «тим, що Він задумав» і «тим, чого Він хоче». Усе, що проявляється як Б-жественна воля, — частина єдиної системи, що веде до втілення первісного задуму. Іноді людині може здаватися, що є суперечність — наприклад, коли стаються трагедії, випробування чи приховане керування. Але це лише обмеженість людського погляду: у джерелах підкреслюється, що для Б-га немає ні суперечностей, ні зміни думки, ні неузгодженості між метою і дією.
У юдаїзмі Задум — це кінцева мета, Воля — шлях здійснення цієї мети, і вони не лише не суперечать одне одному, а й є різними сторонами єдиного Б-жественного керування.
Задум — це те, заради чого взагалі існує людина і куди спрямована її духовна траєкторія; Воля — це те, які дії Б-г допускає чи викликає в конкретну мить, щоб людина прийшла до розкриття цього задуму. В історії Йова Задум проявляється в тому, що Всевишній прагне вивести людину зі стану «мати» у стан «бути», звільнити її від поверхового благополуччя і формальної правильності, щоб пробудити справжню духовну глибину, внутрішню чесність, живий діалог з Богом, тобто привести до того рівня буття, де людина не користується Богом як частиною свого процвітання, а зустрічає Творця як Живу Реальність.
Воля ж проявляється в самих подіях, які було допущено: втрата майна, смерть дітей, страждання, хвороба, прихід друзів — усе це ланки одного ланцюга, через який Йов, крок за кроком, зі світу схем, формул і «галочок» переходить у світ справжнього існування. Це не покарання у вузькому сенсі і не садизм, а саме прояв тієї самої Волі, спрямованої до втілення глибшого Задуму, до пробудження Йова, до розкриття його потенціалу. Страждання стають інструментом, хоча людині це завжди здається жорстоким і незрозумілим. Воля не суперечить Задуму — навпаки, вона є його втіленням: Всевишній допускає випробування не тому, що забуває про людину чи відмовляється від неї, а тому, що бажає привести її туди, де людина може стати справжнішою, сильнішою, глибшою.
У результаті саме через те, що здавалося Йову руйнуванням його світу, розкрилася істина: не «Бог дав — Бог узяв» як фатальна формула, а живий біль, внутрішній пошук, суперечка, чесність і відмова від формальних пояснень. Його друзі намагалися виправдати Бога, а Йов — зустріти Бога. І саме така позиція була угодна Всевишньому: пошук, жива душа, внутрішня правда, потреба переконатися, що світ не обвалився в хаос, що Б-г, як і раніше, керує. Воля Всевишнього проявилася в тому, що Він допустив Йову пройти крізь небуття, щоб той зміг прийти до буття. Задум проявився в самому результаті: Йов перестав «мати» Бога і почав «бути» з Богом, перестав відкуплятися жертвами і почав розмовляти, молитися, шукати, сперечатися, жити в реальності присутності Всевишнього.
Так і стає видно зв’язок: Задум — привести людину до справжнього духовного рівня; Воля — допустити події, які змусять її вийти за межі формальних схем і знайти справжній діалог і справжнє життя. У книзі Йова немає суперечності між цими двома аспектами Б-жественного Керування. Навпаки, вона показує, що лише через Волю, виявлену у випробуваннях, розкривається глибокий Задум — привести людину до зустрічі з Творцем, яка неможлива в стані поверхового благополуччя і духовного самовдоволення.
А зруйнування Другого Храму, як і будь-яку велику історичну подію, треба розглядати через відмінність між Задумом (планом) і Волею (конкретною дією чи допущенням) Всевишнього. У юдаїзмі зруйнування Храму не було бажанням Б-га, ніби Він «хотів» зла народові. Але його було допущено Його Волею заради виконання Його Задуму, який завжди спрямований до виправлення, очищення і майбутнього відновлення. У пророків ясно сказано: Всевишній «не бажає смерті нечестивого» і не бажає зруйнування Ізраїлю, але допускає нещастя, коли народ віддаляється від Нього і потрібне духовне пробудження. Це можна порівняти з тим, як лікар допускає болісну операцію не заради страждання пацієнта, а заради його подальшого зцілення. Єшуа лише передрікає те, що історично вже було неминучим, бо народ був духовно розколотий, перебував у стані внутрішньої боротьби, і пророки задовго до цього попереджали про наслідки. Передбачення — це не план руйнування, а констатація того, що в межах Б-жественного Керування певні процеси вже рухаються до своєї розв’язки. Як це виражається в термінах «воля» і «задум»? Задум Всевишнього завжди спрямований до виправлення світу, до наближення людини до духовності, до усунення ідолопоклонства, до єдності народу, до розкриття Його присутності.
Цей Задум не змінюється і не містить зла як самоцілі. Воля Всевишнього, виявлена в історії, іноді включає болісні допущення — вигнання, руйнування, кризи. Але це не «бажання покарати», а інструмент втілення вищого задуму. Зруйнування Другого Храму в такому розумінні — це допущення Волі, через яке мав розкритися наступний етап існування народу Ізраїлю: збереження Тори у вигнанні, формування усної традиції, розсіяння, що зробило можливим вплив єврейської духовності на весь світ і, згідно з пророками, підготовку до остаточного відновлення. «Для народу зло, а для Всевишнього — втілення?» Не в тому сенсі втілення, що Б-г хоче руйнування. А в тому, що навіть події, які ми переживаємо як трагедію, виявляються частиною шляху, яким світ іде до Тікуну — виправлення. Юдаїзм не каже, що «зло — це добре». Але вчить, що навіть зло не виходить за межі Б-жественного керування і зрештою служить розкриттю Його мети. Що означає «пізнавати волю добру, приємну й досконалу»? У єврейському розумінні це означає: намагатися дивитися не лише на поверховий рівень подій, а й на те, що Всевишній бажає нам через них сказати. Його Воля завжди добра за суттю, навіть якщо проявляється через важке. Але Задум завжди спрямований до кінцевого добра, а не до страждання як такого.
Інакше кажучи: Зруйнування Храму — не мета і не бажання Всевишнього. Воно — частина Волі, яка допускає важке заради вищих результатів. Задум же — це завжди добро, виправлення, відновлення і піднесення. І жодне зло не є для Б-га самоцінністю, а лише інструментом більшого блага, яке людина не завжди здатна побачити одразу.
